Ні труни, ні хрестів. І ні тризни!

Прямо в яму, На віки-віків!

Чорна сповідь Моєї Вітчизни

І її затамований біль

А. Листопад

  У XX сторіччі український народ пережив одну з найстрашніших трагедій у своїй історії – голодомор. Україна, яка завжди годувала хлібом весь світ, зазнала масового голоду. Країна втратила тоді мільйони своїх дітей. Голодомор приніс багато горя. У нього були об’єктивні й суб’єктивні витоки й наслідки.

   Вісімдесят п’ять років минуло відтоді. Час лікує душевні рани, але рану в серці України загоїти неможливо. Вона завжди буде невгамовним болем нагадувати про час, коли над Україною, над іншими народами колишньої радянської спільноти панував диявол.

   Так, 23 листопада 2018 року Великовільшаницькій ЗОШ  проведений урок пам’яті «Голод 33-го – біль душі і пам’ять серця». Ведуча заходу ознайомили присутніх із трагічними сторінками тих страшних подій української історії, фактами Голодомору.

   Для присутніх було презентовано вернісаж, на якому були представлені архівні документи, ілюстровані матеріали та спогади очевидців тієї страшної трагедії. Смуток огортає душу, коли вчитуєшся й осмислюєш рядки архівних документів, вислуховуєш сповнені печалі поезії про Голодомор. Але правду про це повинні знати всі, якою б гіркою вона не була. Наприкінці заходу було проведено акцію «І пам’яті свіча не згасне…», під час якої присутні запалили свічки.

   Вшанування жертв голодомору – це воскресіння нашої пам’яті. Пам’ять про знищених і невинно убієнних має об’єднати у великій скорботі всіх, хто любить Україну, незалежно від національності і мови спілкування, віросповідання чи місця проживання – весь український народ.

   Ми пам’ятаємо! Ми сильні!