Порожня зона,

край мовчання!
Тут цезій бродить по полям...
Напризволяще, мов в останнє,
Як тінь людського вподобання,
І дихає у спину нам!

  Тривожні трагічні дзвони лунають над землями України, Росії, Білорусі, вказуючи точну адресу біди - Чорнобиль.

  Страшним лихом для всього українського народу стала та аварія на атомній станції. Це сотні і тисячі хворих і калік; села і міста, які аж «світяться» від радіонуклідів, радіаційний фон у деяких місцях у десятки разів перевищує допустимі норми. Забруднені всі райони, куди тільки сягнула чорна хмара чорнобильського лиха.

  Година скорботи, яка пройшла у Великовільшаницькій ЗОШ І – ІІІ ступенів, вкотре нагадала всім про трагічну сторінку в історії нашої держави.

  Радіація забруднила велику територію, і тепер там завмерло життя. Там не граються діти, не випасається худоба, навіть птахи не співають своїх пісень. Це лихо було наче Божою, карою, жорстокою пересторогою за легковажність, ненаситне споживацтво, технократичне свавілля, за безжальне знущання з природи.

  Кожна людина має глибоко замислитися над своїм власним ставленням до природи, до рідної землі. Обов'язок кожного з нас — добре пам'ятати, що Україна — одна, і треба її берегти.

  Настав час усій громадськості бити на сполох, рятувати своє майбутнє, майбутнє своєї нації!

  З кожним роком час невпинно віддаляє нас від сумної дати аварії у Чорнобилі, але від цього анітрохи не зменшується повага та пам’ять про людей, які пройшли через війну з радіацією. Вони самовіддано працювали над ліквідацією наслідків аварії і ціною свого здоров’я, а іноді й життя врятували від ядерного лиха не лише Україну, а й увесь світ. Священна пам’ять про всенародний подвиг, що ніколи не зітреться з історії, не згасне у віках.