Рік 22-й, 33-й, найчорніший час між чорними часами в історії України. У світі не зафіксовано такого голоду, як той, що випав на долю народу найродючішої і найблагодатнішої землі. Як сталося, що без стихії, без засухи – в самому центрі Європи, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, небачений голод забрав у могилу мільйони людей?!

   Вшановуючи пам'ять жертв Голодомору в бібліотеці Великовільшаницької ЗОШ І-ІІІ ступенів представлена книжкова виставка - реквієм

« То свічка пам’яті горить

За всіх безвинно убієнних».

    Тут представлені твори письменників української діаспори: «Жовтий князь» В.Барки, «Марію» Самчука з присвятою «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932 - 33»,О.Міщенко « Безкровна війна», Гуцало, Є. «Сльози Божої Матері». У цих творах розповідається про ті трагічні сторінки історії українського народу, які в радянські часи приховували навмисно. У пам'яті українських селян назавжди викарбувалися страшні картини голодомору 1932 - 1933 років, людське життя в ті часи перетворилося на пекло. Досі в селянські сни приходять похмурі тіні померлих, досі болить душа, що звідала нелюдське горе. А в той час, коли вимирало українське село, більшовики заявляли про розквіт соціалістичного будівництва. Саме тоді Сталін проголосив знамените своїм лицемірством гасло: «Жити стало краще, жити стало веселіше!» Під цей бравурний акомпанемент померлих від голодомору закопували у великих могилах, а траплялося й так, що закопувати було вже нікому.

    Ми зобов'язані знати трагічну історію своєї землі — саме про таку історію розповідають твори цих авторів.

Бібліотекар Ткачик Н.І.