Учити літати...

Учити мріяти...

Учити творити...

Це призначення педагога.

               Прекрасною осінньою дниною в кожну школу приходить  учительське свято. Це час, коли шелестить падолист і снує у полі мереживо бабиного літа, перед вікнами будинків пломеніють мальви, жоржини та айстри, немов дарують весь жар своєї любові  вчителям.

               В народі кажуть, що письменник живе у своїх творах, скульптор – у створених ним шедеврах, а вчитель  живе у думках і справах своїх учнів. Тому кожна людина з почуттям великої вдячності згадує свою школу і рідних вчителів  все своє життя, адже у кожному прожитому дні у школі було щось неповторне, незабутнє, таке, що залишиться на все життя.

               Багряним листом зацвітає осінь... Учителю... це тобі вона відкриває двері рідної школи, барвистим серпанком бабиного літа стрічає на рідному порозі, промінчиком сонця сяє в очах дітей, твоїх дітей.

            Блищать ранкові роси... Учителю... Це тобі  вони дарують свої перли краси – прийми їх.

                Усміхаються сонячні зайчики на шибках вікон рідної школи... Учителю... Це тобі вони дарують сонячну днину серед дощової осені.

               Листя з клена падає, тулиться до землі... Учителю... Це тобі воно устеляє шлях до школи барвистим покривалом – пройдися по ньому, і ти відчуєш, що таке щастя.

              Мерехтять зорі... Учителю...Це тобі вони дарують свої ясні ночі.

              Світить місяць... Учителю... Це для тебе він готовий не спати цілу нічку.

                Плаче хмарка...Учителю... Це вона просить в тебе пробачення від імені усіх учнів, які образили тебе.

                Дзвенить дзвоник... Учителю... Це він дякує тобі за знання, які ти даєш учням.

               І як  шкода, що небо одне, що тільки раз на рік буває таке чудове свято, як День Учителя - твій день.

            Саме з такими словами вітали своїх вчителів діти Великовільшаницької школи.